У книзі історика та краєзнавця Лаврентія Івановича Похилевича "Сказания о населённых местностях Киевской губернии", виданій у 1864 році у друкарні Києво-Печерської лаври, зазначається, що Лютіж на початку ХІХ століття через відсутність родючих орних земель був невеличким поселенням, в якому проживало « жителей обоего пола 440, а с лесною стражею…511». У книзі зазначається, що тільки у 1800 році в селі була побудована перша Богородична церква, «причисленная к 6-ому классу; земли имеет 35 десятин, большею частью сенокосной, по недостатку пахотных полей по близости села. Приход ея, кроме села Лютежа, составляют следующие деревни: Старые Петровцы, Борки, Гута». Згадки про школу відсутні
А вже у записах 1903 року зазначається, що при православній церкві є приходська школа.
Проте справжня школа почала працювати тільки у 1927 році. Її розмістили у половині будинку місцевого священника. Діти навчалися у 2-ох класах і здобували початкову освіту: вчили дітей писати і рахувати один рік. Наступного року набирали інших.
З 1930 року відкрилася початкова 4-річна школа, в якій діти навчалися протягом 4-ох років. Учні 5-7-их класів продовжували навчання у Старопетрівській школі, 8-10-их класів – у Демидівській школі.
У 1939-1940 навчальному році відкривається 7-річна школа. Для неї сільська рада виділила приміщення, яке мало 4 класні кімнати. Навчання проводилося у ІІ зміни (цей будинок розташовувався напроти пам’ятника загиблим у ІІ світовій війні по вулиці Визволителів і був знищений під час війни).
Під час ІІ світової війни Лютіж був знищений дотла. У 1945-1946 роках силами колгоспів району у Лютіжі понад центральною дорогою побудували будинки. За рішенням сільської ради у кількох будинках виділили кімнати для навчання дітей.
Молодий учитель Сивашенко (Поцап) Марія Антонівна отримала завдання від начальника районного відділу народної освіти Величка К.І. провести облік дітей шкільного віку і створити класи. Так 1945-1946 року до 1-ого класу було зараховано 93 учні. Створили три класи по 31 учню. Учителів було двоє: Сивашенко Марія Антонівна та Махновець Марія Минівна. Марії Антонівні довелося працювати у двох класах. Тільки у листопаді 1945 року на роботу до школи був направлений Поцап Сергій Гурійович і в кожному класі свій учитель.
У 1946-1947 навчальному році до школи зарахували ще 75 учнів, а це ще 3 класи. Була велика проблема з педагогічними кадрами, бо ніхто не хотів їхати на роботу у зруйноване бідне село. Марія Антонівна запрошує на роботу своїх подруг із Демидова, які навчалися у педагогічних училищах. Першими погодилися працювати Ткач Надія Григорівна та Карпенко Надія Яківна. У 1947-1948 навчальному році на роботу прийшла Савченко Марія Семенівна.
Тільки в 1955 році було збудовано двоповерхову школу з 8 класами, першим її директором став Завістовський Едуард Матвійович. Школа була семирічною. Перший набір до 1-го класу в новій школі проводила вчитель початкових класів Трубачова Галина Михайлівна.
З 1959 року школа стала восьмирічною, а з 1967 року учні почали здобувати загальну середню освіту.